Їхали ми своєю машиною через західну Україну. Добре, що в мене звичка завжди тримати бак повним. Перший пункт нашої зупинки планувався дитячий санаторій за Харковом перед Полтавою. Виїжджали о 6 ранку, бо до 7 треба було вже виїхати з Харкова, бо після 7, як за розкладом, починався обстріл міста. Виїжджали ми через Пісочин, пробка виявилася більшою за передбачуване, і дісталися ми за дві години до пункту призначення. У дитячому санаторії ми пробули кілька днів, щоб відновитися і спланувати маршрут далі. Далі буду коротше )

Їхали через Полтаву на Нові Санжари, через Кременчук до Черкас місто Сміла, де зупинилися на нічліг у знайомих.

Наступного дня Умань – Вінниця – Хмельницький – далі під Тернополем вирішили зупинитися у школі (Вовковинецька), бо не встигали потрапити до міста до комендантського часу.

По дорозі дуже порадувала привітність людей на блок постах, на одному з них навіть почастували яблуками.

Після прибуття до Львова попрямували на кордон з Польщею, як виявилося на машині, ми перетнули кордон швидше, ніж люди пішки, хоча думала, що очікувало протилежне, зайняло все близько 3 годин.

На кордоні Польщі правда попросили зняти тонування і, що мене здивувало, прикордонник допоміг нам його зняти і навіть допоміг збирати плівку, щоб викинути.

У Польщі всі тобі намагаються чимось допомогти, багато волонтерських наметів, з гуманітарною допомогою, водою, закусками, був навіть борщ, у чому я не змогла собі відмовити.

Далі ми вирушили до Катовиці, де планували спочатку зупинитися у подруги на два тижні.

Так як я працюю у сфері туризму, часто використовую Топхотелс для роботи, а коли дізналася, що вони ще й допомагають із житлом, почала моніторити житло у Польщі та бінго, знайшли квартиру у Варшаві, зараз я тут.

Сподіваюся, історія була комусь корисна і буду рада відповісти на запитання в коментарях і чимось допомогти.